Блог о истории человечества ... конкретнее этот блог как машина времени ... можно будет отправиться на сотни лет назад и узнать что произошло знаменательного и интересного в этот день,неделю,месяц ... лозунг этого блога чуть видоизмененная фраза Кто не знает истории тот не имеет будущего! Также этот блог о моем родном селе Нижнебараниковке!
Про автора
неділя, 11.03.2012

Фото датируется 50ми годами. Где-то того же времени что и фото "собрание колхозников", которое было рассмотрено ранее, прибл. 1956 год. Это фото из личного архива, так как один из фигурантов это мой дедушка (Лукьянцев Тимофей Леонтьевич). Галата Д.И. на то время был председателем колхоза.

foto8

субота, 03.03.2012

Нашел военную карту времен ВОВ, точнее промежуток времени 1907-1937гг. Масштаб 1см = 500м. И как на беду в участке где находиться Нижебараниковка(это верхний правый угол карты) надпись, которая закрывает некоторые участки. Но на счастье нашел второй вариант такой же точно карты, где надпись почти там же но не там))) что дало возможность более подробно рассмотреть село того времени. Я так думаю что это данные на 20-е 30-е годы.

И вот непосредственно фрагмент карты, на котором присутствует такой район села как Новоселовка, который после коллективизации и голодомора33 просто исчез из-за критического уменьшения количества населения села.

1941

Рассматривая карту, можно заметить, то что из множиства Ветряков остались лишь два, на Степукраинской горе, возле дороги на Городище и на горе напротив Проминя. Церковь тоже уже не указана крестиком, а лишь хозяйственная постройка(прямоугольник). Мосты на речке были в Степукраине приблизительно в тех же местах что и ныне, также мост в районе Центра. Возле названия села можно заметить цыфру 265, это количество дворов, возле ЛучОктября - 62, итого 327 дворов, для сравнения Даниловка(261), Новодеркул(214), Третьяковка(134), Городище(599), Калмыковка(рос. в простонародье Вишняки 38), Волошино(рос. 871), Плугатарь(44), Нижне-Камышенский(Ребрикова рос. (122)), Верхне-Камышенка(рос. в простонародье Горпынивка (74)).

Еще размещу карту тех же времен ВОВ, только в более мелком масштабе.

1941_melk

С ув Феникс.

понеділок, 20.02.2012

собрание

Фото предоставлено Шенцовой Ларисой Яковлевной. Увы качество снимка(легкая размытость) не дает возможности к хорошей распознаваемости отдельный людей. Кого опознал, я подписал.

В минулій статті був розглянутий останній стенд з низки стендів, які нині висять в Нижньобараниківській НСШ, в її шкільних, для багатьох затишних та рідних, коридорах. Раніше, поки не закрили другий поверх у школі, ця експозиція знаходилась в спеціально обладнаному класі-музею Шенцової Ларіси Якольовни, яка нині вже не працює в школі, за віком на пенсії.

Ось як виглядав колись цей клас-музей(клас російської мови та літератури).

ris1

ris2

ris3

Проте її (і не тільки її, а й багатьох інших вчителів та й учнів) праця не була марною, навіть коли й закриють школу, як кажуть за її "непотрібністю", ми з вами, вихідці та жителі нашого рідного села НИЖНЬОБАРАНИКІВКИ будемо памятати все те, що хотіли ви до нас донести.

Висловлюю подяку всім вчителям школи цього Богом забутого села Нижньобараниківки від імені свого класу - Випуск 1996, та й взагалі від усіх учнів, які хоч один рік навчалися тут.

Рідний край, яким би він не був - буде кликати і манити маривом всіх своїх дітей до останнього подиху до себе й уві сні й наяву.

Деякі доповнення до матеріалів зображених на стендах були надані Шенцовою Л.Я.

На цьому цикл ШКІЛЬНІ СТЕНДИ завершено. З повагою до всіх вас, шановні читачі блогу.

неділя, 19.02.2012

Хліб

Хліб всьому голова

Хліб випікали в печах на черіні. Коли натопиться піч, жар великою кочергою і садовили паляниці до печі, саджаючи їх на капустяні листки, а пізніше, коли в селі з’явилися сковороди, хліб на сковороди садили чаплійкою.

Перед випічкою хліба до хати на ніч заносили муку, щоб вона зігрілась, теплою водою розбивали опару. Тим часом заливали теж теплою водою дріжджі, поки вони не розкиснуть, потім їх проціджували і підмішували муку, щоб дріжджі підійшли. Потім все це виливалось в опару, підливають теплої води і місять не густе тісто. Як воно декілька разів всходило, підбивали ще мукою і давали гарно зійти тісту. Місили тісто в дерев’яних ночвах, вимісивши накривали рушником і прикривали рядном, щоб не захолонуло і починали топити піч. А з цього тіста качали паляниці і як піч була натоплена садовили їх в піч і випікали півтори або дві години.

В давнину особливо цінувався житній хліб. Господиня, яка вміла випікати добрий хліб, була шанованою людиною. Крім хліба випікали пишки, крученики, пиріжки, млинці, ладики, бублики, шишки, короваї, жайворонки, кренделі, а також пампушки, які після випікання обливали товченим часником, розведеним в олії – їх подавали до перших страв.

 

Сільське господарство.

r1s9

Як і в кожному селі наші селяни займалися хліборобством. Кожен двір мав землю. До революції(1917р.) земля була власністю, після революції – державною і надавалась селянам в довгострокове користування.

Обробляли землю волами та кіньми. Грунтообробних знарядь у селян майже не було. Однолемішний плуг та борона буди майже у кожному дворі. Засівали землю руками, розкидаючи зерно по ріллі а потім боронували, загортаючи зерно землею. Сходи були нерівномірні, дуже багато було бур’янів. Соняшник, кукурудзу та інші просяні культури саджали під плуг або під сапу. Збирали врожай вручну: зернові косили косами та серпами, в’язали в снопи, соняшник, кукурудзу – зрізали різаками або серпами. Весь урожай звозили до двору і на току або в клуні обмолочували ціпом, або кам’яним котком, провітрювали лопатами на вітру.

r2s9

Майже десятилітня війна(1914-1923рр – спочатку перша світова а потім громадянська) виснажила Україну. В багатьох сім’ях не було чоловіків, вони загинули на війні. Багато стало калік: безруких, безногих, сліпих. Тому й обробіток землі був дуже низький, урожаї – малі.

Перед самою насильницькою колективізацією декілька заможніших селян взяли через Кредитове товариство трактора. Це був перший трактор на селі. З початком колективізації його повернули торговій організації.

Люди під час НЕПу багато і важко працювали і поступово стали вибиватися із бідності. І жили вони в цей час весело і радісно, яскраво і красиво одягалися – особливо на великі свята: Різдво, Хрещення, Великдень, Трійцю, Храм. Колективізація зруйнувала село, відкинула його назад на цілі десятиліття.

Ремесло.

 

Крім землеробства наші предки займались ще й різним ремеслом. В селі вироблялось майже все що потрібно було для побуту. Були ковалі, повставали, бондарі, колісники, столяри, теслі, чинбарі, чоботарі, шевці та ткачі. Всі вони своє ремесло поєднували з працею на землі. Люди ще пам’ятають ремісників:

Повстовали – Батіщеви,

Бондар – Білик Явтух;

Колісник-тесля – Доля Михайло;

Чоботарі – Задорожній Сергій Порфильович, Смирнов Мифодій Артемович, Козленко Ягор Григорович, Олійник Степан Дмитрович;

Ткач – Огурний Семен Васильович;

Дуже гарні корзини та кошики з лози робив Слісенко Ілля Назарович.

Швачки – Кравцова Марія Никифорівна, Кравцова Марія Василівна.

Тесля – Козленко Ягорій.

Одяг

одяг та посуд

В нашому селі люди ходили в одязі зшитому переважно з домотканого полотна і виробів із вовни. З домотканого полотна шили одяг, постільну білизну, скатертини, рушники. З вовни шили свити, куцини, гейші, робили валянки і повстяні килими.

На свято люди завжди вдягали сорочки вишиті червоними та чорними нитками. Свої оселі прикрашали вишитими скатертинами, вишитими рушниками прикрашали образи, хто був заможніший, вишиті рушники у тих можна було побачити і на вікнах і над дверима.

Рушники вишивали для краси у домі, для щастя у ньому, просто так, для душі. Вишивали також наволочки для подушок, простирадла. Одна бабуся говорила, що узори вишиті на рушниках, то символи. Наприклад: людська фігурка – знак берегині, богині хатнього вогнища, ромб з крапкою по середині – засіяні ниви и так далі. В селі було таке повір’я, якщо вишитий рушник висить над вікном, над дверима, на покутті – то це обереги від всього злого, що може зайти в дім.

Використовували рушники так: на знак згоди на шлюб дівчина подавали рушники старостам, у нього загортали немовля. З рушниками проводжали в дорогу рідних та близьких в дорогу.

Виготовлення полотна

Кожна господарка на своєму городі сіяла коноплю (прядиво). По мірі його дозрівання виривали коноплю з коренем і в’язали у снопи. Снопи ставили до купи для дозрівання. Обмолочували насіння, яке йшло на посів на наступний рік. Потім снопи мочили у річці чи копанці до пізньої осені. Витягали з води і просушували, на спеціальних дерев’яних ламутках і терницях ламали стебла, витіпували кострицю, виминали кострицю ногами, щоб залишилися самі волокна. На великому гребені малою гребінкою розчісували волокно і формували в мички, з яких потім на прядках і веретенах пряли нитки. З ниток на ткацьких верстатах ткали полотно. Ткацькі верстати були саморобні і багато сімей мали свої верстати. Ткали в нашому селі і чоловіки, і жінки. До заміжжя кожна повинна була напрясти і виготовити собі полотна на посог (придане) і пошити скатертини, простині, рядна, рушники, сорочки. Цінувалися дівчата і хлопці не стільки за зовнішню красу, як за працелюбство і поштивість.

Посуд, страви.

В кожній хаті крім груби з плитою була піч, нею обігрівали оселю, а також на ній варили та пекли всі страви, на печі взимку грілися старі та гралася малеча. Топили в печах дровами та гноєм, в грубах соломою, очеретом, хмизом, бадиллям польових та городніх рослин.

Посуд був майже весь глиняний – макітра, горшки, миски, глечики для молока, ринки для олії, ковбушки для зберігання олії та гасу. Ложки та ополоники були дерев’яні. Вилками раніш не користувались, вони з’явились у нашому селі у післявоєнні роки. Відра біли дерев’яні, пізніше - бляшані оцинковані. В поле воду возили в гарбузах, дерев’яних барильцях і барилах(Примітка редактора – ще й досі є таке порівнювальне висловлювання – наїв барило кажуть про того, у кого великий живіт, порівнюючи з тим стародавнім посудом для води). Для зберігання сала та солонини робили дубові бодні. Також робили дубові діжки і діжу для тіста та шаплики для купання та випарювання білизни.

Страви варили частіше в печах в глиняних горшках. Варили борщі з капустою, кроповою, щавлем, з буряком.

Варили супи, затірку, куліш та каші, зокрема гарбузові. Селянські жінки вміли готувати дуже багато простих і смачних та корисних страв. Серед них: мучний кисіль (піспа), кваша, путря, мамалига.

Піспа. У воду, де вариться терен, повільно вливати рідке тісто, розбавлене,  як на млинці, і безперервно помішувати, щоб не пригоріло.

Путрю варили з пшеничної крупи добавляючи висхоженого рідкого тіста та дріжджів. Путрю варили весною, коли організм людини збіднів на вітаміни. Їли холодною, добавляючи лід.

четвер, 16.02.2012

«Храм»

Матеріл вже був розміщений раніше.

http://phoenixhistory.blox.ua/2011/09/HRAM.html

«Весілля»

весільний одяг на Слобожанщині

На весілля ходила запрошувати молода з своїми подругами. Одягнута була у вишиту сорочку, підперезана перебраним рушником, на голову надівала вінок з воскових квітів та з різнокольоровими стрічками. Прийшовши до хати, подруги залишались на подвір’ї, а молода зі старшою дружкою заходили до господи. Молода простилала на долівку хустинку, кланялась господарям промовляючи:

«Просила мамка, татко і я запрошую на весілля» після запрошення молода давала господарям шишку. Дівчата ходили з молодою запрошувати на весілля і співали такі пісні як «Порубаю густий терен» та інші.

«Прорубаю густий терен»

Прорубаю густий терен,

Листя прогорну,

До рідної матусеньки

В гостоньки піду.

Не дійшла я доріженьки

Повернула в сад,

До рідної матусеньки

Почала ридать.

А рідна матусенька каже невісткам

Невісточки, сизі голубочки, слухайте мене

Щось у нашому вишневому садочку

За пташка кує.

То не пташка, то не куропашка

То ваша дочка

Вона в щасті, в щасті родилася

В роскошах жила.

На чужую сторононьку заміж жить пішла

На чужій же сторононьці треба з умом жить

І старому, і малому

Треба угодить.

А свекрусі-чепурусі

Постіль перебить.

А свекруха-говоруха

Почина судить.

Сяка така невісточка

Не вміє і робить

Чи не вміє, чи не сміє

Чи й досі не зна.

(записано зі слів Решетнякової Лідії Тихоновни)

Весілля проходило дуже весело, всі танцювали та співали, веселились на славу.

Приведемо декілька пісень, які співали на весіллі.

«Голубка летіла»

Голубка летіла

Та й не отдав мене батько

За кого хотіла.

Тай отдав мене батько

За воєводу, що з далекого роду.

Як зірву я з рожі квітку

Та й пущу на воду

Пливла, пливла з рожі квітка

Та й стала крутитись,

Вийшла мати води брать

Та й стала журитись.

Чого ж, чого ж рожі квітка

На воді зів’яла?

Чи ти ж моя дитинонька

Сім неділь не спала?

Не лежала моя ненько

Ні дня, ні минути.

Та й попала моя ненько

Я в лихії руки.

(записано зі слів Мележик Євдокії Савустянівни)

«В мене батько лихий»

В мене батько лихий

В мене мати зоря

У велику сім’ю рано заміж отдала

У велику сім’ю норовистую

А велика сім’я

Вся вечерять сідала

А мене молодую

Посилають по воду

По воду я йшла

Дрібні сльози лила

Шитим білим рукавом витиралася

А до хати дійшла прислухалася.

Після того, як наречена запросила всіх на весілля, вони з подругами йшли до майбутньої свекрухи в гості. Ідуть подруги до свекрухи та й співають:

Вимітайте двори

Застелайте столи

Сповняйте кубочки

Ідуть дружочки

Майбутня свекруха та свекор садовили дівчат до столу і частували. Після частування молода з дружками іде до рідної матері і дівчата співають.

Вийди ж ти матінко!

Проти нас кращая Галинонька!

Та глянь же ти матінко

На всіх нас

Кращая Галинонька від усіх нас!

То й благослови мати,

Гільце завивати.

З червоної вишні

Галиночці на мислі.

Ой що ж ти Галинонька думала,

Що ти ідеш між чужії люди

Ой люди чужії, а гори крутії

(записано зі слів Козленко Василиси Прокоповни)

За день перед весіллям, в п’ятницю у вечері, відбувався підвесілок. Молодий у себе вдома збирав бояр і пригощав, а потім всі йшли до молодої, де збиралися подруги нареченої і всі разом проводять вечір. На підвесілку всіх гостей запрошують до столу і пригощають. І далеко за північ було чути пісні, музику та частівки:

Ой як привикать

Чужу тітку мамкою звать

Мамкою не хочеться

Тіткою не приходиться

(зі слів Горбаньова Григорія Кузьмича)

Мене мати била, била

Щоб я хлопців не любила

А я сяду переплачу

Люблю хлопців, як побачу.

Чого мені не гулять

Як нічого заганять

Ні корови, ні овець

Самий куций баранець

У мого миленького

Кучерява голова

Яку шапку не надіне

То велика, то мала

Ой Василю, Василю

Сватай мене осінню

А весною грець з тобою

Я й без тебе проживу.

(записано зі слів Решетникової Лідії Тихоновни)

У весільний день гості молодого збирались у молодого, а гості молодої в молодої. Перед приїздом молодого, наречена ховалась з дружками у сусідів або родичів – це була таємниця. А молодий з боярами повинен був її знайти. Старша дружка з світилками вимагала за молоду викуп. Як наречений викупить свою молоду, він веде її до її батьків. А в дворі або в хаті стояло придане нареченої (пирина, подушки і ковдри та сундук з обсягом) і за це придане теж вимагали викуп (пряники, цукерки), старших частували горілкою та шишкою. Придане викупляли свашки із сторони нареченого. Після застілля придане молодої виносили на двір, щоб везти до свекрухи. А молоді сідали на кінську лінійку, коні були прикрашені квітами, стрічками, маленькими дзвониками. Тут же з молодими їхали музиканти. Весільний поїзд урочисто проїжджав через все село, потім заїжджав до церкви, де молоді вінчались, а потім їхали до молодого додому.

Ворота у дворі нареченого відчинені, хтось запалював оберемок соломи, через який повинні були проїхати коні, які везли молоде подружжя. Свекруха та свекор зустрічали молодих хлібом та сіллю, благословляли на життя та запрошували всіх до хати та частували.

На весіллі гості обдарювали молодих на господарство. Хто гроші, хто порося, вівцю чи барана, відріз матерії та інше. Все це, що дарилось, малювали на комині гвіздком або ще якимось гострим предметом, а невістка повинна була помазати та побілити комин.

На другий день батьки молодої всіх гостей запрошували до себе, де продовжувалось весілля. Але закінчувалось весілля на третій день у молодого.

неділя, 12.02.2012

Был приятно удивлен зайдя на сайт Беловодск-online. Увидел ссылку на свой скромный блог в рубрике "БЕЛОВОДСКИЕ САЙТЫ" - История Нижнебараниковки(блог Александра Дреева). Спасибо вам за признание и популяризацию дорогие земляки.

Беловодск-online

В свою очередь я вас рекомендую как лучший региональный ресурс Беловодщины.

с ув ваш покорный слуга Феникс он же Дреев Александр.

«Великдень»

українські писанки

В суботу, під Великдень, люди варили і фарбували яйця. Фарбували цибулинням, осикою, свербілем, корою з дуба. В цей день в кожній хаті пекли паски, пиріжки, хліб, а також готували м’ясні страви та всякі ласощі. А з вечора йдуть до церкви на всеношну, де служіння проводилось далеко за північ. Перед зорею батюшка до всіх присутніх звертався з такими словами тричі «Христос Воскрес!», люди відповідали «Воістину Воскрес!». Потім люди розкривали свої кошики чи вузлики і батюшка святив паски, яйця та інше. Після цього всі люди розходились по домівках, поздоровляли свої сім’ї зі святом тими ж словами «Христос Воскрес!», а рідні їм теж відповідали «Воістину Воскрес!». А потім обов’язково тричі цілувались. Після цього вся рідня сідала до столу ще до схід сонця розговлятись і кожному давали часточку свяченої страви, а потім їли все останнє.

Трохи пізніше люди сім’ями йшли на кладовище відвідати могилки своїх родичів, поминали їх роздаючи людям паску, яйця та інші гостинці.

Раніше шість тижнів замість привітання – добрий день, говорили – Христос Воскрес!

Звичай цей зберігся і до цього часу.

«Івана Купала»

К.Лебедев

На день Івана Купала дівчата плели вінки з польових квітів, а потім йшли до річки співаючи, щоб узнати свою долю. Надівши вінок на голову, дівчата заходили у воду і пірнали з головою. Вінки залишались на воді і дівчата стежили за ними. Вони дивились до якого берега припливе вінок, значить туди дівчина вийде заміж. А якщо вінок потонув, то на біду.

Ввечері молодь розводили вогнище, влаштовували ігри, стрибали через вогонь, співали. Співали такі пісні «Цвіте терен», «Ой чий то кінь стоїть», «Піду у лісочок», «Ні тучки, ні хмарки», «Била мене мати».

«Цвіте терен, цвіте терен»

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає,
Хто в любові не знається, }2
Той горя не знає.
А я, молоденька,
Вже горя зазнала, }2
Вечероньки не доїла.
Нічки не доспала.
Візьму я крісельце,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.
Хоч дрімайте, не дрімайте —
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.
Нехай іде, нехай їде.
Нехай не вернеться, }2
Не дасть йому Господь щастя,
Куди повернеться.
Очі мої, очі мої,
Що ви наробили,
Що всі люди обминали,
А ви полюбили?

***

«Ой, чий то кінь стоїть»

Ой, чий то кінь стоїть, що сива гривонька, 
Сподобалась менi, сподобалась менi 
Тая дівчинонька. 
Сподобалась менi, сподобалась менi 
Тая дівчинонька. 

Не так та дівчина, як бiле личенько, 
Подай же, дівчино, подай же, гаpная, 
На коня pученьку. 
Подай же, дівчино, подай же, гаpная, 
На коня pученьку. 

Дівчина підійшла, рученьку подала, 
Ой, кpаще б я була, ой, кpаще б я була. 
Кохання не знала, ой, кpаще б я була, 
Ой, кpаще б я була, кохання не знала. 

Кохання, кохання з вечоpа до рання, 
Як сонечко зiйде, як сонечко зiйде. 
Кохання вiдійде, як сонечко зiйде, 
Як сонечко зiйде, кохання вiдiйде.

***

«Піду в лісочок»

Піду я в лісочок

Зірву я листочок

Прикрию пристелю

Молодого слідочок.

Щоб роса не впала

Пташки не бродили

А мого милого

Другі не любили.

А я жито вижну

Та й у гай завітаю

Я своє кохання

Та здалеку вгадаю.

А моє кохання

В зеленім садочку

В зеленім садочку

Та ще й в холодочку.

В зеленім садочку

Мальована бричка

Люблять мене хлопці

Що я невеличка.

А я невеличка

Та ще й небагата

У мене кавалерів

Завжди повна хата.

Завжди повна хата

Та й ще повні сіни

В мене кавалери

Як один красиві.

***

«Ні тучки, ні хмарки»

Ні тучки, ні хмарки,
Сам дощик іде,
Козак до дівчини
Щовечора йде.

Козак до дівчини
Щовечора йде,
– Добрий вечір, – каже,
Ще й руку дає.

Марусино-серце,
Порадуй мене,
Чи мені жениться,
Чи брати тебе?

На другу весну

Калина цвіла

Осталась Маруся

Та ще й не сама.

Осталась Маруся

Та й ще не сама

Осталась в Марусі

Дитина мала. (записано зі слів Горбаньової Л.П.)

***

«Била мене мати»

Била мене мати

Березовим прутом

Щоби я не стояла          |

З молодим рекрутом.          | (2)

А я усе стояла,

Поки півні піли,

На двері воду лила,   |

Щоби не рипіли.              | (2)

На двері воду лила,

На пальцях ходила,

Щоб мати не почула,    |

Щоби не сварила.              | (2)

А мати не спала,

Та й все чисто чула,

Та й мене не сварила - |

Сама такою була.              | (2)

Била мене мати

Довгою лозою,

Щоби я не стояла.        |

З милим під вербою.         | (2)

(Примітка редактора – текстів пісень «Цвіте терен», «Ой чий то кінь стоїть» в основному тексті не було, були знайдені в мережі Інтернет, пісня «Била мене мати» теж відрегавона мною, в основному тексту було три куплета 1,2,4  - 3 та 5 були в знайденому в Інтернеті текстові пісні, також не було наголосу про повторювання двох останніх строчок у кожному куплеті пісні)

берегиня

«Квітчальна субота. Троїця»

квітчальна субота

Рано вранці на квітчальну суботу, ще до схід сонця, дівчата та молодиці йшли на левади, в верби, або в поле, рвати запашне зілля, чебрець, полин, любисток, канупер та м’яту. Ввечері цього ж дня квітчають свої хати запашним гіллям клену та любистку. Долину(підлогу – прим. ред.) посипали полинем, чебрецем та пирієм. Квітчали любистком перед дверима будівель, на воротах, в повітках, де ночує худоба. Гілля, зламане для прикраси дому й хати, називають у нас квітчальним, тому й субота має назву квітчальна.

На свято Троїці в церкві завжди відбувалася служба. В цей день дівчатам можна було ворожити, про довговічність батьків, сестер, братів, наречених. При розплітанні вінків, які були сплетені раніше на батька, сестру, брата, нареченого відбувалось ворожіння. Чий вінок ще не засох, тому ще довго жити. Можна ворожити ще й так - зів’ялі вінки кидали у воду, як потоне – на біду, попливе – на щастя.

Це свято святкували три дні.

далі буде ...

субота, 11.02.2012

Возвращаюсь к давно заброшеной моей рубрике СТЕНДЫ со школы. Информация с этого стенда дает на представление какими были ряд праздников (Новый год, Кутья, Рождество,Крещение) в нашей родной Нижебараниковке.

орнамент1

Звичаї, обряди, пісні.

«Вечеря»

Перед святом Різдва Христова, в вечері у нашому селі починається свято «Вечеря». На цей день у кожній хаті під вечір ждали вечерників. В вечері діти носили вечерю родичам, хрещеним батькам, сусідам та знайомим. Тому звичай так і називається «Вечеря» або «Вечерька».

Мати давала своїй дитині у вузлику миску куті (зварена пшенична крупа, а потім розведена у солодкій воді ), якщо було у господині ще щось, то клали до вузлика, пиріжок чи пампушку. Дитина стукала у вікно, заходячи до хати говорила подаючи господарям кутю «До вас вечерники прийшли, вечерю принесли». Господар дому подякує вечерникам і обов’зково покуштує вечерю, а потім починає пригощати вечерника пряниками, цукерками і давав дрібні монети, якщо вони були у господаря.

Носили вечерю і дорослі, куми до кумів, одружені діти до батьків чи діда та баби, до своїх знайомих.

Чудовий звичай обмінюватися вечерею зберігся у нас і до цього часу. Він символізує єднання родини, близьких людей.

«Різдво христове»

Кожен рік приходить на нашу землю велике і радісне свято – Різдво Христове – це свято примирення, прощення, надії.

Раніше на це свято готовили все, пекли та варили рибу, ковбасу, пироги та інші солодощі.

Цього дня діти ходили по хатам та колядували. Колядувати також ходила і молодь. Прийдуть до хати, постукають у вікно, господар вигляне, а крізь шибку до хати зазирає рогатий цап. Або хтось переодягнеться у Бабу Ягу, чи циганів, хтось виверне кожуха. Це переодягнувшись прийшла колядувати молодь. І ось біля хати лунає коляда:

Колядочка-коляда у віконце загляда!

Що ти бабо наварила, що ти бабо напекла?

Неси нам до вікна!

Подай діду гривню, а то шибку виб’ю!

Подай бабо ковбасу, а то хату рознесу!

А інші вигукують:

Дайте пиріжок, хоч маленький, та мащененький!

Без рук, без ніг, щоб не втік у сніг!

З руками, з ногами, щоб бігав за нами!

Господарі радо слухають колядки і запрошують до хати всю ватагу  «Просимо, заходьте до хати!»

І в оселі вже чути колядки та побажання господарям дому:

З святим Різдвом вас вітаємо,

Всім здоров’я бажаємо,

Господарю на воли, Господині на квочки,

Хлопцям та дівчатам на гуляння,

Христу Богу вихваляння!

***

Колядую-дую, де ковбасу чую, там і заночую!

***

Дай вам Боже на двір щастячко!

На двір щастячко, в дім здоров’ячко!

Людям дуже подобались такі вітання, тому вони радо приймали ряджених, котрих частували. Гарний звичай колядування на Різдво зберігся у нашому селі і донині.

А ось іще одна колядка:

Коляди, коляди, я у батька один.

Мене батько послав, щоб я сало дістав.

Дайте, тітко кусок сала,

Щоб дитина ваша спала.

«Щедрування»

Перед святом Нового року діти ходили щедрувати. «Щедрий вечір, добрий вечір.» Від хати до хати летіли новорічні щедрівки. Заходячи до хати вони говорили:

Добрий вечір до вашої хати,

Ми будемо у вас щедрувати!

***

Добрий вечір тобі вільний господарю, радуйся…

Ой радуйся, світ новий народився!

***

І ось посипались щедрівки:

На щастя, на здоров’я, на Новий рік!

Аби вам родило краще, як торік.

Жито, пшениця, всяка пашниця,

Коноплі по стелю, сорочки по землю,

А льон по коліна, аби ваша дитина не боліла.

Будьте здорові! З наступаючим Новим роком!

Щедрик ведрик, дайте вареник,

Грудочку кашки, кільце ковбаски,

А ще мало – дайте сало!

Щедрик добрий, я не згрішний,

Дайте млинця, який більший!

Що щедрушка – то пампушка,

Що щедрик – то й вареник!

Ви чесні люди мене порятуйте,

Ковбасою та салом мене нагодуйте,

Коли ж на сало не спроможність ваша,

То дайте мені хоч кусень м’яса.

В цей же день дівчата ходили по хатах та меланкували:

Меланка ходила, Василька просила

Васильку, мій батьку, пусти мене в хатку,

Я жито не жала, чесний хрест держала.

Радуйтесь люди, до вас Христос прибуде.

Здрастуйте! З Новим роком! З Васильком!

Всіх щедрувальників, і тих, хто меланкував, господарі частували. І як завжди за звичаєм, під новий рік дівчата ворожили, щоб узнати свою долю, щоб знати, що очікує їх у наступному році.

Ворожили так:

1.Дівчата збирались в кого не будь з дівчат у хаті вже пізно ввечері, потім виходили на вулицю і знявши з ніг валянок або чобіт кидали його через хату. Знайшовши свій валянок чи чобіт, дивились куди він повернутий носком, у той край дівчина вийде заміж.

2.З закритими очима підходили до тину, знаходили першу лозину, на яку натрапили і кожна перев’язувала стрічку:

- як лозина рівна – то суджений буде стрункий,

- якщо без кори – то з бідного роду,

- якщо в корі – то суджений буде багатий(тобто в кожусі).

3.Дівчина підходила до вікна чужої хати і слухала розмову в оселі. Перше почуте чоловіче ім’я – то ім’я її майбутнього чоловіка.

4.Вдивлялися в вікна, щоб дізнатися, яким буде чоловік, сумним, якщо в хаті йшла сумна розмова, веселим, якщо в хаті була весела розмова.

5.Перед тим, як лягати спати, дівчата клали під подушку «колодязь» зроблений з паличок, символічно замикали його, ключа клали теж під подушку. Хто прийде уві сні і попросить води, той суджений.

«Новий рік»

В цей день, дуже рано вранці, коли ще й не розвиднялось, ходили по хатах хлопці й посипали. Посипали хлопці набираючи повну жменю суміші зерна – жита, пшениці, проса. Посипали зерно на образи, у святий куток, щоб родило зерно й був урожай. Примовляли так:

На щастя, на здоров’я!

Роди Боже пшеницю, всяку пашницю.

Здрастуйте, з Новим роком!

Щедрий ранок – хата світлиця

Сійся, родися житечко, пшениця!

Сіємо від вашого порога,

Щоб щоднини всім була радісна дорога!

Сіємо від вашого віконця,

Щоб завжди світило ясне сонце!

Сіємо по всій оселі,

Щоб щасливі були і веселі!

З новим Роком вас вітаємо!

Сію, сію, посіваю,

Від порога до груби,

Щоб у вас не боліли зуби!

Від землі до стелі,

Щоб завжди були веселі!

Будьте здорові,

З Новим Роком!

А якщо хтось із хлопців сяде навприсідки та походить присівши по хаті, при цьому квокчучи як квочка, це щоб у цьому дворі водилися квочки, то хлопцеві давали окремий гостинець, а інших частували чим були багаті.

«Хрещення»

хрещення

Свято Хрещення Господнє люди святкували на річці Камишинці. Всі люди, і старі, і малі в цей день йшли до річки. Приходив до річки і батюшка з церкви, де проводив служіння.

Ще раніше, до служби, люди вирубували в льоду хрести і фарбували їх буряковим квасом для прикраси. Відмічали на льоду і місце священика, для півчих, щоб було видно. Потім вирубували ополонку, в яку під час служіння священик занурював хрест (тому вода і називалась свячена). Коли служіння закінчувалось, пускали в небо голубів і люди брали воду з ополонки і несли її додому, розливали в посуд і берегли в домівці.

Свячену воду давали потрошку хворим, збризкували нею від зглазу чи переляку та при інших недугах. Цією ж водою, як прийдуть від річки, окропляли житло і господарство від усього злого. (Примітка редактора – Також на всіх дверях в оселі крейдою малювали в куточку вгорі хрест, цей звичай зберігся і донині).