Блог о истории человечества ... конкретнее этот блог как машина времени ... можно будет отправиться на сотни лет назад и узнать что произошло знаменательного и интересного в этот день,неделю,месяц ... лозунг этого блога чуть видоизмененная фраза Кто не знает истории тот не имеет будущего! Также этот блог о моем родном селе Нижнебараниковке!
Про автора
неділя, 19.02.2012

Одяг

одяг та посуд

В нашому селі люди ходили в одязі зшитому переважно з домотканого полотна і виробів із вовни. З домотканого полотна шили одяг, постільну білизну, скатертини, рушники. З вовни шили свити, куцини, гейші, робили валянки і повстяні килими.

На свято люди завжди вдягали сорочки вишиті червоними та чорними нитками. Свої оселі прикрашали вишитими скатертинами, вишитими рушниками прикрашали образи, хто був заможніший, вишиті рушники у тих можна було побачити і на вікнах і над дверима.

Рушники вишивали для краси у домі, для щастя у ньому, просто так, для душі. Вишивали також наволочки для подушок, простирадла. Одна бабуся говорила, що узори вишиті на рушниках, то символи. Наприклад: людська фігурка – знак берегині, богині хатнього вогнища, ромб з крапкою по середині – засіяні ниви и так далі. В селі було таке повір’я, якщо вишитий рушник висить над вікном, над дверима, на покутті – то це обереги від всього злого, що може зайти в дім.

Використовували рушники так: на знак згоди на шлюб дівчина подавали рушники старостам, у нього загортали немовля. З рушниками проводжали в дорогу рідних та близьких в дорогу.

Виготовлення полотна

Кожна господарка на своєму городі сіяла коноплю (прядиво). По мірі його дозрівання виривали коноплю з коренем і в’язали у снопи. Снопи ставили до купи для дозрівання. Обмолочували насіння, яке йшло на посів на наступний рік. Потім снопи мочили у річці чи копанці до пізньої осені. Витягали з води і просушували, на спеціальних дерев’яних ламутках і терницях ламали стебла, витіпували кострицю, виминали кострицю ногами, щоб залишилися самі волокна. На великому гребені малою гребінкою розчісували волокно і формували в мички, з яких потім на прядках і веретенах пряли нитки. З ниток на ткацьких верстатах ткали полотно. Ткацькі верстати були саморобні і багато сімей мали свої верстати. Ткали в нашому селі і чоловіки, і жінки. До заміжжя кожна повинна була напрясти і виготовити собі полотна на посог (придане) і пошити скатертини, простині, рядна, рушники, сорочки. Цінувалися дівчата і хлопці не стільки за зовнішню красу, як за працелюбство і поштивість.

Посуд, страви.

В кожній хаті крім груби з плитою була піч, нею обігрівали оселю, а також на ній варили та пекли всі страви, на печі взимку грілися старі та гралася малеча. Топили в печах дровами та гноєм, в грубах соломою, очеретом, хмизом, бадиллям польових та городніх рослин.

Посуд був майже весь глиняний – макітра, горшки, миски, глечики для молока, ринки для олії, ковбушки для зберігання олії та гасу. Ложки та ополоники були дерев’яні. Вилками раніш не користувались, вони з’явились у нашому селі у післявоєнні роки. Відра біли дерев’яні, пізніше - бляшані оцинковані. В поле воду возили в гарбузах, дерев’яних барильцях і барилах(Примітка редактора – ще й досі є таке порівнювальне висловлювання – наїв барило кажуть про того, у кого великий живіт, порівнюючи з тим стародавнім посудом для води). Для зберігання сала та солонини робили дубові бодні. Також робили дубові діжки і діжу для тіста та шаплики для купання та випарювання білизни.

Страви варили частіше в печах в глиняних горшках. Варили борщі з капустою, кроповою, щавлем, з буряком.

Варили супи, затірку, куліш та каші, зокрема гарбузові. Селянські жінки вміли готувати дуже багато простих і смачних та корисних страв. Серед них: мучний кисіль (піспа), кваша, путря, мамалига.

Піспа. У воду, де вариться терен, повільно вливати рідке тісто, розбавлене,  як на млинці, і безперервно помішувати, щоб не пригоріло.

Путрю варили з пшеничної крупи добавляючи висхоженого рідкого тіста та дріжджів. Путрю варили весною, коли організм людини збіднів на вітаміни. Їли холодною, добавляючи лід.

четвер, 16.02.2012

«Храм»

Матеріл вже був розміщений раніше.

http://phoenixhistory.blox.ua/2011/09/HRAM.html

«Весілля»

весільний одяг на Слобожанщині

На весілля ходила запрошувати молода з своїми подругами. Одягнута була у вишиту сорочку, підперезана перебраним рушником, на голову надівала вінок з воскових квітів та з різнокольоровими стрічками. Прийшовши до хати, подруги залишались на подвір’ї, а молода зі старшою дружкою заходили до господи. Молода простилала на долівку хустинку, кланялась господарям промовляючи:

«Просила мамка, татко і я запрошую на весілля» після запрошення молода давала господарям шишку. Дівчата ходили з молодою запрошувати на весілля і співали такі пісні як «Порубаю густий терен» та інші.

«Прорубаю густий терен»

Прорубаю густий терен,

Листя прогорну,

До рідної матусеньки

В гостоньки піду.

Не дійшла я доріженьки

Повернула в сад,

До рідної матусеньки

Почала ридать.

А рідна матусенька каже невісткам

Невісточки, сизі голубочки, слухайте мене

Щось у нашому вишневому садочку

За пташка кує.

То не пташка, то не куропашка

То ваша дочка

Вона в щасті, в щасті родилася

В роскошах жила.

На чужую сторононьку заміж жить пішла

На чужій же сторононьці треба з умом жить

І старому, і малому

Треба угодить.

А свекрусі-чепурусі

Постіль перебить.

А свекруха-говоруха

Почина судить.

Сяка така невісточка

Не вміє і робить

Чи не вміє, чи не сміє

Чи й досі не зна.

(записано зі слів Решетнякової Лідії Тихоновни)

Весілля проходило дуже весело, всі танцювали та співали, веселились на славу.

Приведемо декілька пісень, які співали на весіллі.

«Голубка летіла»

Голубка летіла

Та й не отдав мене батько

За кого хотіла.

Тай отдав мене батько

За воєводу, що з далекого роду.

Як зірву я з рожі квітку

Та й пущу на воду

Пливла, пливла з рожі квітка

Та й стала крутитись,

Вийшла мати води брать

Та й стала журитись.

Чого ж, чого ж рожі квітка

На воді зів’яла?

Чи ти ж моя дитинонька

Сім неділь не спала?

Не лежала моя ненько

Ні дня, ні минути.

Та й попала моя ненько

Я в лихії руки.

(записано зі слів Мележик Євдокії Савустянівни)

«В мене батько лихий»

В мене батько лихий

В мене мати зоря

У велику сім’ю рано заміж отдала

У велику сім’ю норовистую

А велика сім’я

Вся вечерять сідала

А мене молодую

Посилають по воду

По воду я йшла

Дрібні сльози лила

Шитим білим рукавом витиралася

А до хати дійшла прислухалася.

Після того, як наречена запросила всіх на весілля, вони з подругами йшли до майбутньої свекрухи в гості. Ідуть подруги до свекрухи та й співають:

Вимітайте двори

Застелайте столи

Сповняйте кубочки

Ідуть дружочки

Майбутня свекруха та свекор садовили дівчат до столу і частували. Після частування молода з дружками іде до рідної матері і дівчата співають.

Вийди ж ти матінко!

Проти нас кращая Галинонька!

Та глянь же ти матінко

На всіх нас

Кращая Галинонька від усіх нас!

То й благослови мати,

Гільце завивати.

З червоної вишні

Галиночці на мислі.

Ой що ж ти Галинонька думала,

Що ти ідеш між чужії люди

Ой люди чужії, а гори крутії

(записано зі слів Козленко Василиси Прокоповни)

За день перед весіллям, в п’ятницю у вечері, відбувався підвесілок. Молодий у себе вдома збирав бояр і пригощав, а потім всі йшли до молодої, де збиралися подруги нареченої і всі разом проводять вечір. На підвесілку всіх гостей запрошують до столу і пригощають. І далеко за північ було чути пісні, музику та частівки:

Ой як привикать

Чужу тітку мамкою звать

Мамкою не хочеться

Тіткою не приходиться

(зі слів Горбаньова Григорія Кузьмича)

Мене мати била, била

Щоб я хлопців не любила

А я сяду переплачу

Люблю хлопців, як побачу.

Чого мені не гулять

Як нічого заганять

Ні корови, ні овець

Самий куций баранець

У мого миленького

Кучерява голова

Яку шапку не надіне

То велика, то мала

Ой Василю, Василю

Сватай мене осінню

А весною грець з тобою

Я й без тебе проживу.

(записано зі слів Решетникової Лідії Тихоновни)

У весільний день гості молодого збирались у молодого, а гості молодої в молодої. Перед приїздом молодого, наречена ховалась з дружками у сусідів або родичів – це була таємниця. А молодий з боярами повинен був її знайти. Старша дружка з світилками вимагала за молоду викуп. Як наречений викупить свою молоду, він веде її до її батьків. А в дворі або в хаті стояло придане нареченої (пирина, подушки і ковдри та сундук з обсягом) і за це придане теж вимагали викуп (пряники, цукерки), старших частували горілкою та шишкою. Придане викупляли свашки із сторони нареченого. Після застілля придане молодої виносили на двір, щоб везти до свекрухи. А молоді сідали на кінську лінійку, коні були прикрашені квітами, стрічками, маленькими дзвониками. Тут же з молодими їхали музиканти. Весільний поїзд урочисто проїжджав через все село, потім заїжджав до церкви, де молоді вінчались, а потім їхали до молодого додому.

Ворота у дворі нареченого відчинені, хтось запалював оберемок соломи, через який повинні були проїхати коні, які везли молоде подружжя. Свекруха та свекор зустрічали молодих хлібом та сіллю, благословляли на життя та запрошували всіх до хати та частували.

На весіллі гості обдарювали молодих на господарство. Хто гроші, хто порося, вівцю чи барана, відріз матерії та інше. Все це, що дарилось, малювали на комині гвіздком або ще якимось гострим предметом, а невістка повинна була помазати та побілити комин.

На другий день батьки молодої всіх гостей запрошували до себе, де продовжувалось весілля. Але закінчувалось весілля на третій день у молодого.

неділя, 12.02.2012

Был приятно удивлен зайдя на сайт Беловодск-online. Увидел ссылку на свой скромный блог в рубрике "БЕЛОВОДСКИЕ САЙТЫ" - История Нижнебараниковки(блог Александра Дреева). Спасибо вам за признание и популяризацию дорогие земляки.

Беловодск-online

В свою очередь я вас рекомендую как лучший региональный ресурс Беловодщины.

с ув ваш покорный слуга Феникс он же Дреев Александр.

«Великдень»

українські писанки

В суботу, під Великдень, люди варили і фарбували яйця. Фарбували цибулинням, осикою, свербілем, корою з дуба. В цей день в кожній хаті пекли паски, пиріжки, хліб, а також готували м’ясні страви та всякі ласощі. А з вечора йдуть до церкви на всеношну, де служіння проводилось далеко за північ. Перед зорею батюшка до всіх присутніх звертався з такими словами тричі «Христос Воскрес!», люди відповідали «Воістину Воскрес!». Потім люди розкривали свої кошики чи вузлики і батюшка святив паски, яйця та інше. Після цього всі люди розходились по домівках, поздоровляли свої сім’ї зі святом тими ж словами «Христос Воскрес!», а рідні їм теж відповідали «Воістину Воскрес!». А потім обов’язково тричі цілувались. Після цього вся рідня сідала до столу ще до схід сонця розговлятись і кожному давали часточку свяченої страви, а потім їли все останнє.

Трохи пізніше люди сім’ями йшли на кладовище відвідати могилки своїх родичів, поминали їх роздаючи людям паску, яйця та інші гостинці.

Раніше шість тижнів замість привітання – добрий день, говорили – Христос Воскрес!

Звичай цей зберігся і до цього часу.

«Івана Купала»

К.Лебедев

На день Івана Купала дівчата плели вінки з польових квітів, а потім йшли до річки співаючи, щоб узнати свою долю. Надівши вінок на голову, дівчата заходили у воду і пірнали з головою. Вінки залишались на воді і дівчата стежили за ними. Вони дивились до якого берега припливе вінок, значить туди дівчина вийде заміж. А якщо вінок потонув, то на біду.

Ввечері молодь розводили вогнище, влаштовували ігри, стрибали через вогонь, співали. Співали такі пісні «Цвіте терен», «Ой чий то кінь стоїть», «Піду у лісочок», «Ні тучки, ні хмарки», «Била мене мати».

«Цвіте терен, цвіте терен»

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає,
Хто в любові не знається, }2
Той горя не знає.
А я, молоденька,
Вже горя зазнала, }2
Вечероньки не доїла.
Нічки не доспала.
Візьму я крісельце,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.
Хоч дрімайте, не дрімайте —
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.
Нехай іде, нехай їде.
Нехай не вернеться, }2
Не дасть йому Господь щастя,
Куди повернеться.
Очі мої, очі мої,
Що ви наробили,
Що всі люди обминали,
А ви полюбили?

***

«Ой, чий то кінь стоїть»

Ой, чий то кінь стоїть, що сива гривонька, 
Сподобалась менi, сподобалась менi 
Тая дівчинонька. 
Сподобалась менi, сподобалась менi 
Тая дівчинонька. 

Не так та дівчина, як бiле личенько, 
Подай же, дівчино, подай же, гаpная, 
На коня pученьку. 
Подай же, дівчино, подай же, гаpная, 
На коня pученьку. 

Дівчина підійшла, рученьку подала, 
Ой, кpаще б я була, ой, кpаще б я була. 
Кохання не знала, ой, кpаще б я була, 
Ой, кpаще б я була, кохання не знала. 

Кохання, кохання з вечоpа до рання, 
Як сонечко зiйде, як сонечко зiйде. 
Кохання вiдійде, як сонечко зiйде, 
Як сонечко зiйде, кохання вiдiйде.

***

«Піду в лісочок»

Піду я в лісочок

Зірву я листочок

Прикрию пристелю

Молодого слідочок.

Щоб роса не впала

Пташки не бродили

А мого милого

Другі не любили.

А я жито вижну

Та й у гай завітаю

Я своє кохання

Та здалеку вгадаю.

А моє кохання

В зеленім садочку

В зеленім садочку

Та ще й в холодочку.

В зеленім садочку

Мальована бричка

Люблять мене хлопці

Що я невеличка.

А я невеличка

Та ще й небагата

У мене кавалерів

Завжди повна хата.

Завжди повна хата

Та й ще повні сіни

В мене кавалери

Як один красиві.

***

«Ні тучки, ні хмарки»

Ні тучки, ні хмарки,
Сам дощик іде,
Козак до дівчини
Щовечора йде.

Козак до дівчини
Щовечора йде,
– Добрий вечір, – каже,
Ще й руку дає.

Марусино-серце,
Порадуй мене,
Чи мені жениться,
Чи брати тебе?

На другу весну

Калина цвіла

Осталась Маруся

Та ще й не сама.

Осталась Маруся

Та й ще не сама

Осталась в Марусі

Дитина мала. (записано зі слів Горбаньової Л.П.)

***

«Била мене мати»

Била мене мати

Березовим прутом

Щоби я не стояла          |

З молодим рекрутом.          | (2)

А я усе стояла,

Поки півні піли,

На двері воду лила,   |

Щоби не рипіли.              | (2)

На двері воду лила,

На пальцях ходила,

Щоб мати не почула,    |

Щоби не сварила.              | (2)

А мати не спала,

Та й все чисто чула,

Та й мене не сварила - |

Сама такою була.              | (2)

Била мене мати

Довгою лозою,

Щоби я не стояла.        |

З милим під вербою.         | (2)

(Примітка редактора – текстів пісень «Цвіте терен», «Ой чий то кінь стоїть» в основному тексті не було, були знайдені в мережі Інтернет, пісня «Била мене мати» теж відрегавона мною, в основному тексту було три куплета 1,2,4  - 3 та 5 були в знайденому в Інтернеті текстові пісні, також не було наголосу про повторювання двох останніх строчок у кожному куплеті пісні)

берегиня

«Квітчальна субота. Троїця»

квітчальна субота

Рано вранці на квітчальну суботу, ще до схід сонця, дівчата та молодиці йшли на левади, в верби, або в поле, рвати запашне зілля, чебрець, полин, любисток, канупер та м’яту. Ввечері цього ж дня квітчають свої хати запашним гіллям клену та любистку. Долину(підлогу – прим. ред.) посипали полинем, чебрецем та пирієм. Квітчали любистком перед дверима будівель, на воротах, в повітках, де ночує худоба. Гілля, зламане для прикраси дому й хати, називають у нас квітчальним, тому й субота має назву квітчальна.

На свято Троїці в церкві завжди відбувалася служба. В цей день дівчатам можна було ворожити, про довговічність батьків, сестер, братів, наречених. При розплітанні вінків, які були сплетені раніше на батька, сестру, брата, нареченого відбувалось ворожіння. Чий вінок ще не засох, тому ще довго жити. Можна ворожити ще й так - зів’ялі вінки кидали у воду, як потоне – на біду, попливе – на щастя.

Це свято святкували три дні.

далі буде ...

субота, 11.02.2012

Возвращаюсь к давно заброшеной моей рубрике СТЕНДЫ со школы. Информация с этого стенда дает на представление какими были ряд праздников (Новый год, Кутья, Рождество,Крещение) в нашей родной Нижебараниковке.

орнамент1

Звичаї, обряди, пісні.

«Вечеря»

Перед святом Різдва Христова, в вечері у нашому селі починається свято «Вечеря». На цей день у кожній хаті під вечір ждали вечерників. В вечері діти носили вечерю родичам, хрещеним батькам, сусідам та знайомим. Тому звичай так і називається «Вечеря» або «Вечерька».

Мати давала своїй дитині у вузлику миску куті (зварена пшенична крупа, а потім розведена у солодкій воді ), якщо було у господині ще щось, то клали до вузлика, пиріжок чи пампушку. Дитина стукала у вікно, заходячи до хати говорила подаючи господарям кутю «До вас вечерники прийшли, вечерю принесли». Господар дому подякує вечерникам і обов’зково покуштує вечерю, а потім починає пригощати вечерника пряниками, цукерками і давав дрібні монети, якщо вони були у господаря.

Носили вечерю і дорослі, куми до кумів, одружені діти до батьків чи діда та баби, до своїх знайомих.

Чудовий звичай обмінюватися вечерею зберігся у нас і до цього часу. Він символізує єднання родини, близьких людей.

«Різдво христове»

Кожен рік приходить на нашу землю велике і радісне свято – Різдво Христове – це свято примирення, прощення, надії.

Раніше на це свято готовили все, пекли та варили рибу, ковбасу, пироги та інші солодощі.

Цього дня діти ходили по хатам та колядували. Колядувати також ходила і молодь. Прийдуть до хати, постукають у вікно, господар вигляне, а крізь шибку до хати зазирає рогатий цап. Або хтось переодягнеться у Бабу Ягу, чи циганів, хтось виверне кожуха. Це переодягнувшись прийшла колядувати молодь. І ось біля хати лунає коляда:

Колядочка-коляда у віконце загляда!

Що ти бабо наварила, що ти бабо напекла?

Неси нам до вікна!

Подай діду гривню, а то шибку виб’ю!

Подай бабо ковбасу, а то хату рознесу!

А інші вигукують:

Дайте пиріжок, хоч маленький, та мащененький!

Без рук, без ніг, щоб не втік у сніг!

З руками, з ногами, щоб бігав за нами!

Господарі радо слухають колядки і запрошують до хати всю ватагу  «Просимо, заходьте до хати!»

І в оселі вже чути колядки та побажання господарям дому:

З святим Різдвом вас вітаємо,

Всім здоров’я бажаємо,

Господарю на воли, Господині на квочки,

Хлопцям та дівчатам на гуляння,

Христу Богу вихваляння!

***

Колядую-дую, де ковбасу чую, там і заночую!

***

Дай вам Боже на двір щастячко!

На двір щастячко, в дім здоров’ячко!

Людям дуже подобались такі вітання, тому вони радо приймали ряджених, котрих частували. Гарний звичай колядування на Різдво зберігся у нашому селі і донині.

А ось іще одна колядка:

Коляди, коляди, я у батька один.

Мене батько послав, щоб я сало дістав.

Дайте, тітко кусок сала,

Щоб дитина ваша спала.

«Щедрування»

Перед святом Нового року діти ходили щедрувати. «Щедрий вечір, добрий вечір.» Від хати до хати летіли новорічні щедрівки. Заходячи до хати вони говорили:

Добрий вечір до вашої хати,

Ми будемо у вас щедрувати!

***

Добрий вечір тобі вільний господарю, радуйся…

Ой радуйся, світ новий народився!

***

І ось посипались щедрівки:

На щастя, на здоров’я, на Новий рік!

Аби вам родило краще, як торік.

Жито, пшениця, всяка пашниця,

Коноплі по стелю, сорочки по землю,

А льон по коліна, аби ваша дитина не боліла.

Будьте здорові! З наступаючим Новим роком!

Щедрик ведрик, дайте вареник,

Грудочку кашки, кільце ковбаски,

А ще мало – дайте сало!

Щедрик добрий, я не згрішний,

Дайте млинця, який більший!

Що щедрушка – то пампушка,

Що щедрик – то й вареник!

Ви чесні люди мене порятуйте,

Ковбасою та салом мене нагодуйте,

Коли ж на сало не спроможність ваша,

То дайте мені хоч кусень м’яса.

В цей же день дівчата ходили по хатах та меланкували:

Меланка ходила, Василька просила

Васильку, мій батьку, пусти мене в хатку,

Я жито не жала, чесний хрест держала.

Радуйтесь люди, до вас Христос прибуде.

Здрастуйте! З Новим роком! З Васильком!

Всіх щедрувальників, і тих, хто меланкував, господарі частували. І як завжди за звичаєм, під новий рік дівчата ворожили, щоб узнати свою долю, щоб знати, що очікує їх у наступному році.

Ворожили так:

1.Дівчата збирались в кого не будь з дівчат у хаті вже пізно ввечері, потім виходили на вулицю і знявши з ніг валянок або чобіт кидали його через хату. Знайшовши свій валянок чи чобіт, дивились куди він повернутий носком, у той край дівчина вийде заміж.

2.З закритими очима підходили до тину, знаходили першу лозину, на яку натрапили і кожна перев’язувала стрічку:

- як лозина рівна – то суджений буде стрункий,

- якщо без кори – то з бідного роду,

- якщо в корі – то суджений буде багатий(тобто в кожусі).

3.Дівчина підходила до вікна чужої хати і слухала розмову в оселі. Перше почуте чоловіче ім’я – то ім’я її майбутнього чоловіка.

4.Вдивлялися в вікна, щоб дізнатися, яким буде чоловік, сумним, якщо в хаті йшла сумна розмова, веселим, якщо в хаті була весела розмова.

5.Перед тим, як лягати спати, дівчата клали під подушку «колодязь» зроблений з паличок, символічно замикали його, ключа клали теж під подушку. Хто прийде уві сні і попросить води, той суджений.

«Новий рік»

В цей день, дуже рано вранці, коли ще й не розвиднялось, ходили по хатах хлопці й посипали. Посипали хлопці набираючи повну жменю суміші зерна – жита, пшениці, проса. Посипали зерно на образи, у святий куток, щоб родило зерно й був урожай. Примовляли так:

На щастя, на здоров’я!

Роди Боже пшеницю, всяку пашницю.

Здрастуйте, з Новим роком!

Щедрий ранок – хата світлиця

Сійся, родися житечко, пшениця!

Сіємо від вашого порога,

Щоб щоднини всім була радісна дорога!

Сіємо від вашого віконця,

Щоб завжди світило ясне сонце!

Сіємо по всій оселі,

Щоб щасливі були і веселі!

З новим Роком вас вітаємо!

Сію, сію, посіваю,

Від порога до груби,

Щоб у вас не боліли зуби!

Від землі до стелі,

Щоб завжди були веселі!

Будьте здорові,

З Новим Роком!

А якщо хтось із хлопців сяде навприсідки та походить присівши по хаті, при цьому квокчучи як квочка, це щоб у цьому дворі водилися квочки, то хлопцеві давали окремий гостинець, а інших частували чим були багаті.

«Хрещення»

хрещення

Свято Хрещення Господнє люди святкували на річці Камишинці. Всі люди, і старі, і малі в цей день йшли до річки. Приходив до річки і батюшка з церкви, де проводив служіння.

Ще раніше, до служби, люди вирубували в льоду хрести і фарбували їх буряковим квасом для прикраси. Відмічали на льоду і місце священика, для півчих, щоб було видно. Потім вирубували ополонку, в яку під час служіння священик занурював хрест (тому вода і називалась свячена). Коли служіння закінчувалось, пускали в небо голубів і люди брали воду з ополонки і несли її додому, розливали в посуд і берегли в домівці.

Свячену воду давали потрошку хворим, збризкували нею від зглазу чи переляку та при інших недугах. Цією ж водою, як прийдуть від річки, окропляли житло і господарство від усього злого. (Примітка редактора – Також на всіх дверях в оселі крейдою малювали в куточку вгорі хрест, цей звичай зберігся і донині).

середа, 08.02.2012

Узнал немного нового о церкви, поделюсь с интересующимися. Приблизительную дату ее разрушения, это август 1944 года, то есть она просуществовала лишь чуть-чуть не полных 102 года (Освящена в сентябре 1842 года). Данные эти были взяти из краеведческой книги (точнее отрывка из книги что мне попал) Власа Евтушенко - "Судьба с ангелом на плече" Изд.Луганск "Глобус" 2011, 100 экз., сам автор был задействован советской властью в мероприятиях по разбору нашей церкви и последующего вывоза стройматериалов в Беловодск, для непосредственного там использования в ремонтах различных помещений(в книге были упомянуты работы по настилу полов в средней школе Беловодска).

risunok

(9.1842-8.1944)

вівторок, 31.01.2012

Этой статьей хочу начать цикл рассказов о людях которые защищая родину погибали и выживали во время Великой Оечественной Войны. За что они получали награды, как служилы и т.д. и т.п., вобщем хочу увековечить память о них.

Этот цикл можно было бы внести в рубрику "Люди села", но я хочу чуть обособить его и дать ему свое название "Чтобы помнили войну".

Начну с того, что как-то один раз, будучи в гостях у бывших соседей по деревне увидел среди их фотографий это фото. Оно датировано 5.5.1945 годом. На нем изображены два солдата, слева Дреев Иван Ефимович и справа его друг Бондарь (как позже выяснилось Бондарь Василий Герасимович). Фото высылалось из Берлина на память матери и братьям (у брата его я как раз и увидел - Дреева Владимира Ефимовича ).

два солдата

И вот, спустя полгода, на сайте "Подвиг Народа", я увидел информацию о награждении медалями "За боевые заслуги" этих двух солдат, которое по документам проходило 10.5.1945. Как видно будет из дальнейшего материала, документы и приказы оформлялись чуть позже, чем награждались солдаты.

Они были однополчане, служили в 146 Гв. СП 48 Гв. Криворожской Краснознаменной СД (это 1-й Украинский фронт).

Описание их подвигов.

От имени Президиума ВС СССР награждаю:

Медалью «За боевые заслуги».

Телефониста роты связи полка красноармейца Дреева Ивана Ефимовича – за то, что он 26 апреля 1945 года при отражении контратаки противника в районе города Берлин, под огнем противника, исправил 5 порывов лини связи и обеспечил бесперебойной связью командира батальона с ротами, чем способствовал выполнению боевой задачи.

Призван в РККА Беловодским РВК Ворошиловградской обл. 2.2.1945 года. На фронтах отечественной войны с 22.2.1945 года . Наград не имеет. Ранен легко. 23.3.1945 года.

От имени Президиума ВС СССР награждаю:

Медалью «За боевые заслуги»

Стрелка 1-го стрелкового батальона гвардии красноармейца Бондарь Василия Герасимовича – за то, что он 27 апреля 1945 года в наступательном уличном бою в городе Берлин из личного оружия убил 1 и взял в плен 2 немецких солдата.

БВГ – 1918гр, призван в РККА Снегиревским РВК 6.4.1944. На фронтах ВОВ с 23.6.1944 года. Награжден медалью «За Отвагу» в 1944г. Ранен легко 20.7.1944 и 28.4.1945 года.

Мы видим что у Дреева И.Е. медаль присутствует на фото, а у Бондаря В.Г. по документам была еще медаль ранее "ЗаОтвагу", итого должно быть две, но у него можно заметить еще и орден Славы, рядом с медалями. Разбираемся далее. На сайте "Подвиг Народа" информация пока не полная и пополняется, я решил сделать запрос по Бондарю В.Г. и к моему удивлению там были все его три награды. Вот описание за что были получены остальные награды.

«ОТВАГА»

Из приказа 146 Гв. СП 48 Гв. Криворожской Краснознаменной СД о награждении от 16.2.1945 года.

От имени Президиума ВС СССР награждаю:

Медалью «За Отвагу»

Заряжающего батареи 76 мм. Пушек гвардии красноармейца Бондарь Василия Герасимовича – за то, что он 8-го февраля 1945 года в районе населенного пункта Помпикен Кенигсберской провинции(Восточная Пруссия) в критический момент боя при отражении контратаки противника, из личного оружия убил 4 немецких солдата.

БВГ – 1918гр, призван в РККА Снегиревским РВК 6.4.1944. На фронтах ВОВ с 1.6.1944 года. Наград не имеет. Ранен легко 20.7.1944 года.

«СЛАВА (3ст)»

Наградной лист на награду ордена Славы 3 степени от 20.5.1945

БВГ – 1918гр

Гвардии красноармеец.

Наводчик орудия батареи 76мм пушек 146 Гв. СП 48 Гв. Криворожской Краснознаменной СД.

Призван Снигиревский РВК Николаевской обл 6.4.1944 года.

На фронтах – 1 Белорусский фронт с 1.5.1944 по 10.10.1944, 3 Белорусский фронт с 10.10.1944 по 1.4.1945 и 1 Украинский фронт с 1.4.1945 года.

Ранен легко 15.7.1944 и 29.4.1945 года.

Награжден медалью «За Отвагу» 16.2.1945.

24 апреля 1945 года поддерживая наступление нашей пехоты в предместьи города Берлин – Тельтов, не взирая на интенсивный минометно-пулеметный огонь противника, меткими выстрелами из орудия уничтожил 3 огневых точки противника, чем способствовал продвижению нашей пехоты вперед.

За проявленную отвагу и мужество в наступательном уличном бою и уничтожении огневых средств противника, чем способствовал успеху наших войск – достоин Правительственной награды ордена «СЛАВА 3-й Степени».

С наградами пока все. Дальше судьбы.

Дреев Иван Ефимович, как видим с информации о награждении призван в 2.1945 году. Так но я знаю что это все не так. По рассказам я знал что он был моряк, попал в плен(при пленении спрятал морскую форму, документы и тем спасся, немцы просто люто ненавиделя моряков), был освобожден и воевал дальше до победного. Из книги Победители - Луганская область, знаю что был награжден медалями ЗаБоевыеЗаслуги, ЗаПобедуНадГерманией, ЗаВзятиеКенигсберга, ЗаВзятиеБерлина.

Смотрим сайт ОДБ_Мемориал.

Там видим что Дреев Иван Ефимович 1919гр был призван 1939г Беловодским РВК(а никак не в 1945) Сержант (связист) (нерядовое звание) Попал в плен(освобожден) (попал в плен в районе Вязьмы в 1941г.)Родственники – отец Дреев Ефим Антонович(кстати тоже воевал, погиб под Сталинградом).

Демобилизован к постоянному месту жительства согласно Указу Президиума Верховного Совета СССР от 20 марта 1946 года(22.4.1946).

Третья очередь демобилизации – осуществлялась на основании Указа Президиума ВС СССР от 20.3.1946. Им предусматривалось уволить военнослужащих шести возрастов рядового и сержантского состава Сухопутных войск и Военно-Воздушных Сил, родившихся в 1916-1921 гг. В период с мая по сентябрь 1946 года из войск Дальневосточного, Приморского, Забайкальско-Амурского военных округов были уволены 1382052 человека. (по материалам сайта ПамятьЗауралья-Курганская область (pamyat.kurganobl.ru) статья «Часть8 – Первые послевоенные»).

Более менее все стало на свои места.

Также просмотрел информацию о БондареВ.Г. на ОДБ_Мемориал. Расстроился. Так как выяснилось что он уроженец Николаевская обл Херсонский р-н был призван 1942г Херсонским РВК Последнее место службы 146 СП 48 СД Рядовой(Артиллерист) Поступил в госпиталь 2.5.1945 по поводу …инф-ии левой голени после ранения и Умер от ран 31.5.1945. Похоронен г.Зорау Военное кладбище сан.городок Уч№2 Могила№70.Родственники – брат Бондарь Дмитрий Герасимович проживает (Ник обл Снегиревский рн Снегиревский зерно Совхоз).

Итак что мы имеем. Дреев Иван Ефимович вернулся домой только приблизительно через год после снимка(в 1946ом году), а для Бондаря Василия Герасимовича(1918-1945) и вовсе этот снимок стал последним(какое-то одно из так называемых "легких" ранений привело к его смерти в госпитале уже после войны).

На этом историю об этих двух парнях, в то время, я не заканчиваю, обязательно дополню кое-какими еще материалами. Может у родстенников Василия Бондаря Василия и не было такого фото, и они когда нибудь прочитав мою статью вспомнять своего геройского родича, я буду лишь этому рад.

С ув Феникс.

вівторок, 24.01.2012

История этой фотографии мне достоверно неизвестна. Предполагаю что сделано оно в начале 60-х годов. Предоставила мне это фото Шенцова Лариса Яковлевна. Опознаных осталось еще много но не могу ее не выложить из-за ее какой-то колоритности что ли. В опознавании помогали Дреев Федор Владимирович, Шевченко Раиса Семеновна.

фото6

Выкладываю очередное фото, где запечатлены проводы в армию Дреева Владимира Ефимовича и Дреева Виктора Антиповича. С датировкой фото трудно ошибиться, учтивый для потомков фотограф написал ее - 13 августа 1956 года. Распознавание людей помогли выполнить сам виновник торжества Дреев Владимир Ефимович таже Дреев Федор Владимирович и Дреев Виктор Иванович, за что им искреннее спасибо. Фото мне предоставил Дреев Виктор Викторович.

фото5

понеділок, 23.01.2012

Прочитал недавно книгу Немногие возвратившиевся(Записки офицера итальянского экспедиционного корпуса 1942-1943 гг.) автор Корти Э. Рекомендую.

Вот аннотация издательства: Офицер итальянского армейского корпуса Э. Корти — один из немногих, кто выжил после широкомасштабного наступления Советской армии на Восточном фронте в 1942 году. Начиная войну восторженным юнцом, он, участник панического отступления фашистских войск из донского «котла», очень скоро расстается с мальчишеским энтузиазмом, встретившись с ужасами войны: жестоким холодом и голодом, обстрелами, атаками, цинизмом союзников, страхом перед пленом и смертью товарищей. В книге, основанной на личных воспоминаниях автора, воспроизведен один из переломных моментов Второй мировой войны, пережитых противником, обреченным на поражение.

Действия в ней разворачиваются в близлижайших районах моего села.

Ссылка на книгу

http://narod.ru/disk/38143098001/%D0%9D%D0%95%D0%9C%D0%9D%D0%9E%D0%93%D0%98%D0%95%20%D0%92%D0%9E%D0%97%D0%92%D0%A0%D0%90%D0%A2%D0%98%D0%92%D0%A8%D0%98%D0%95%D0%A1%D0%AF.%20%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%20%D0%AD%D1%83%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%B8%D0%BE.doc.html

В нашем селе во время отступления(декабрь 1942 - январь 1943) были схвачены и расстреляны 4 итальянца (в районе магазина в степукраине).

Итальянцы во время ВОВ

О фото - оно датируется 1 июля, итальянские части в это время находились в районе Макеевки, ныне Донецкая область. Фото взято с Википедии (статья о Итальянских войсках в СССР (1941—1943))

Еще мне предоставила материал Вера Андреевна Аннусова о воспоминаниях жителей соседнего села Бараниковка о аналогичных событиях.

Італійці в Бараниківці

Пізно ввечері  до нашого двору під’їхали люди на санях двох конках. Це були італійці, бо по селу вже прокотилися чутки, що італійські солдати кидають фронт і повертаються додому. Один з них, що трохи розмовляв по нашому, попросився переночувати. Хоча в нас була і повна хата дітей, та мати не відмовили, бо вважали за гріх зимою та ще в ніч не пустити людей в хату.

Вони розпрягли коней, поставили біля колодязя гвинтівки і зайшли до хати. Їх було шестеро, в одного з них була підв’язана рука мабуть був ранений. Повечерявши, вони лягли спати впокіт на підлозі в великій хаті.

Рано вранці піднялися і стали збиратися в дорогу. Ми, діти, теж не спали з печі придивляючись і прислухаючись до чужих людей. Вони подякували за притулок дали нам трохи їжі: макарон, масла, цукру і поїхали.

Через деякий час за вікном почувся крик: „Танки! Наші!” , а потім вже гуркіт. Ми напівроздягнені та босі кинулися за двір. Танк зупинився прямо біля нас, солдат кинув нам пригірщ цукерок та кусочків цукру. Не затримуючись вони рушили далі.

За школою почулася стрілянина. Вдень ми дізналися, що всіх італійців і тих, що в нас ночували розстріляли.

Під вечір на бригаду, що знаходилась неподалік від нас, привезли обмундирування з убитих: одяг, взуття. Люди приходили  й розбирали, а в нас хоть і вдягтися і взутися ні в що було та мати ні самі нічого не взяли, ні нам не дозволили.

Вбитих італійців покидали в круглу силосну яму, що була біля воловника. Це був кінець грудня, снігу було не так багато. Потім пішов сніг, яму закидало. Весною сніг розтанув, яма наповнилася водою, трупи стали плавати на поверхні. Тоді люди заклали яму хмизом, а зверху прикидали землею. Казали, що в ямі знаходиться до сорока трупів.

Спогади Горбаньова Івана Лукича, 1933 р.н.

С.Бараниківка, Біловодського району, Луганської області

На вулиці ще було темно, в селі неспокій: чувся галас, гавкіт собак, а в далині якийсь гуркіт. Люди виходили за двір. Вийшли й ми. Вулицею в напрямі на Злодіївку йшли, а де хто їхав на санях, італійські солдати. Напроти нас їх настигли радянські танки. Відкрили вогонь по них. Вони не відстрілюючись, стали тікати хто куди, дехто піднімав руки вгору і відразу падав скошений кулями. Танки зупинилися. Італійців, тих що не встигли втекти далеко, загнали в воловник. Біля воловника знаходилася глибока кругла силосна яма.  З полонених зняли верхній одяг,  давали команду (показували на пальцях) виходити по сім чоловік до ями. Серед танкістів був „син полка” хлопчик років 12-13. Йому якраз і доручено було розстріл полонених. З нездоровою посмішкою хлопець пронизував автоматною чергою одну групу полонених за іншою.

Розправившись над італійськими солдатами, які не чинили ніякого опору, танки рушили на Красновку.

Вбиті і поранені падали в силосну яму. Ввечері, почувши стогін з ями, Бережна Ганна, разом з дочкою, витягли з ями двох тяжко поранених солдатів і забрали додому. Відходили їх. Декілька разів навіть приходив до них і сільський лікар Філіп Іванович.

Весною представники влади приїхали за ними і сказали, що дано наказ італійців відправляти додому. Та від’їхавши від села метрів триста вони розстріляли їх. Одного з них Ганна перетягла вночі до себе в садок і захоронила в загаті. Другого їй не дали пририли там же на місці під горою.

В кінці 50-х років, за проханням Ганни, останки італійського солдата захороненого в загаті, були перенесені на цвинтар, хоча для цього довелося їй сказати неправду, начебто  це останки красноармійця. Тому й зараз і лежить під пам’ятником з червоною зіркою італійський вояка.

Спогади Старікова Володимира Трохимовича, 1924 р.н.